Історія справи

Постанова ВГСУ від 07.10.2015 року у справі №8/30
Постанова ВГСУ від 07.10.2015 року у справі №8/30
Постанова ВГСУ від 17.12.2014 року у справі №8/30
Постанова ВГСУ від 12.03.2014 року у справі №8/30

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року Справа № 8/30 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київна постанову та ухвалу від 21.10.2014 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 р. господарського суду Рівненської областіу справі№ 8/30 господарського суду Рівненської області

за заявою Військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А3641, м. Вінниця дотовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд", м. Рівнепровизнання банкрутомліквідатор арбітражний керуючий Франко О.П.голова комітету кредиторів Державна податкова інспекція у м. Рівнев судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Укрсоцбанк"Новиков О.Є., довір.,Міністерства оборони УкраїниБондар В.П., довір.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.09.2010 року порушено провадження у справі № 8/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" (далі - Боржник, Товариство) за заявою Військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А3641 в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Рівненської області від 22.02.2012 року Товариство було визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Франка О.П.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 03.09.2014 року (суддя - Н.Ф. Церковна) в заяві публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі-Банк) з грошовими вимогами до Товариства на суму 2 966 273 грн. 18 коп. відмовлено.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 03.09.2014 року та повернути справу до господарського суду Рівненської області для розгляду по суті заяви Банку про визнання поточних кредиторських вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року (головуючий суддя - Юрчук М.І., судді: Петухов М.Г., Олексюк Г.Є.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 03.09.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просить скасувати як постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року, так і ухвалу господарського суду Рівненської області від 03.09.2014 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду заяви Банку про визнання поточних кредиторських вимог по суті.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, зокрема ст.ст. 258, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 23 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника та ініціюючого кредитора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви Банку про визнання його кредиторських вимог на суму 2 966 273 грн. 18 коп., місцевий суд встановив, що ці вимоги виникли на підставі укладеного між Банком та Боржником кредитного договору, однак частина заявлених вимог, що виникла за цим договором, є вимогами конкурсного кредитора у справі про банкрутство та щодо неї пропущений граничний термін їх пред'явлення, а тому в цій частині такі вимоги є погашеними. Відхилення ж вимог, що складають суми інфляційних витрат та процентів, нарахованих на суму боргу за період після визнання Боржника банкрутом, обґрунтовано порушенням та наслідками згідно приписів ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство. За залишком заявленої суми вимог, на думку місцевого суду, був пропущений строк позовної давності, а ліквідатором подано заяву про застосування цього строку у даній справі стосовно вимог Банку, переривання ж якого не мало місце.

Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Однак суд касаційної інстанції вважає наведені висновки такими, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи, з невірним застосуванням норм законодавства, та є передчасними.

Так, встановлюючи ту обставину, що кредиторські вимоги, які складають основну суму боргу (тіло неповерненого кредиту - 1,8 млн. грн.), інфляційні витрати, нараховані проценти, пеню, виникли за укладеним між Банком та Товариством договором невідновлюваної кредитної лінії від 06.03.2008 року, а умовами цього договору сторони узгодили повернення кредиту частинами із узгодженням термінів повернення кожної із визначених сум, суди між тим не встановили обставин, не послались на докази та не надали правову оцінку, коли, у якій сумі (повністю або частинами) та за якими платіжними документами здійснювалось перерахування Банком, а відповідно і отримання Товариством, згаданої суми кредитних коштів. Слід зазначити, що на підтвердження заявленої суми кредиторських вимог Банком був наданий лише власний розрахунок спірної суми боргу (матеріали оскарження, а.с. 19-22).

При цьому, касаційний суд зауважує, що виходячи з приписів ст.ст. 11, 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України зобов'язання боржника (позичальника) повернути суму кредитних коштів кредитодавцю за кредитним договором виникає з моменту отримання відповідної суми кредитних коштів, доказів та обставин чого, як вже було зазначено вище, судами попередніх інстанцій встановлено не було.

Викладене також спростовує доводи Банку в касаційній скарзі стосовно моменту виникнення у Банку права вимоги до Товариства за вказаним кредитним договором, оскільки визначені в п. 1.1.2 цього договору терміни повернення відповідних частин кредиту визначають терміни, після настання яких та у разі неповернення відповідних частин суми кредиту, Банк має право застосувати до Товариства, як боржника за кредитною угодою, передбачені і таким договором, і нормами законодавства санкції за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

При цьому слід погодитись із висновками судів та порядком застосування норм частин 1, 2 ст. 14 Закону про банкрутство - стосовно наслідків пропуску звернення із заявою про визнання вимог конкурсного кредитора у справі про банкрутство (такі вимоги є погашеними (ч. 5 ст. 31 цього ж закону), а також недопустимістю та незаконністю нарахування та визначення боржнику будь-яких зобов'язань за період, після визнання його банкрутом (ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство).

Враховуючи ж невстановлення судами на підставі доказів у справі факту та моменту (моментів) виникнення у Товариства перед Банком грошових зобов'язань за згаданим кредитним договором, у касаційного суду відсутні правові підстави зробити висновки щодо правомірності відхилення судами попередніх інстанцій тієї чи іншої суми із заявлених кредиторських вимог Банку до Товариства, на тій чи іншій правовій підставі.

У суду ж касаційної інстанції, виходячи з приписів ст. 1117 ГПК України відсутні повноваження встановлювати обставини - визначати суми, здійснювати розрахунки сум вимог (боргу), із обґрунтуванням визначення таких сум тією чи іншою нормою законодавства.

Крім викладеного, касаційний суд не погоджується і з висновками судів в оскаржуваних рішеннях стосовно правових підстав відхилення тієї частини вимог, що була визначена за період після порушення справи про банкрутство Товариства ухвалою від 13.09.2010 року і до визнання його банкрутом постановою від 22.02.2012 року (вимоги поточного кредитора - ст. 1 Закону про банкрутств), - за спливом строку позовної давності.

Цей висновок (який доречи зроблений судами без посилання на суму вимог, що була відхилена на такій підставі), на думку касаційного суду, суперечить визначеним нормами Закону про банкрутство особливостям щодо строків та порядку заявлення вимог поточних кредиторів.

Так, за нормами ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Отже, законодавцем визначений спеціальний період, коли кредитори за вимогами до боржника, які виникли у процедурі банкрутства останнього, можуть заявити такі вимоги.

Застосування у цьому випадку цивільних норм законодавства - щодо загального строку позовної давності при пред'явленні вимог за зобов'язаннями до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, є неправомірним, оскільки у такому випадку застосовуються спеціальні норми ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство стосовно строку, періоду та порядку заявлення відповідних вимог.

У зв'язку із викладеним касаційний суд дійшов висновку про незаконність у зв'язку із передчасністю прийняття та неповнотою з'ясування обставин справи, рішень судів першої та апеляційної інстанцій про відхилення заявлених Банком на спірну суму кредиторських вимог до Товариства.

За таких обставин та виходячи із повноважень касаційного суду, передбачених нормами п. 3 ст. 1119 ГПК України, оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як незаконні, а справа - в частині розгляду кредиторських вимог Банку до Боржника - передачі на новий розгляд до місцевого суду, якому при новому розгляді справи слід усунути наведені в даній постанові недоліки та порушення.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 23, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 11, 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України та ст.ст. 41, 45, 33, 34, п. 5 ст. 81, ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. та ухвалу господарського суду Рівненської області від 03.09.2014 р. у справі № 8/30 скасувати.

3. Справу № 8/30 в частині розгляду кредиторських вимог публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 18.12.2014 року.